Ні, так не можна – розум каже, Я згодна з ним, і ти також. Але ж чому мені здається? Що все це нібито всерйоз?
Ця пристрасть ніби нескінчена, Вона забрала душу всю. Така жадана, полонена – Ми заблукали у Раю.
Ні, так не можна – серце каже. Ти розпаляєш почуття… То поцілуєш, то замовкнеш, То відвернеш у небуття…
Ця пристрасть ніби невідчутна, Але вона збиває з ніг. Якась спустошливо-самотня, Але нема потрібних слів.
А зранку знову буде сонце І знову погляд з-під очей. Малюнок серця на віконці, І черга пристрасних ночей.
--- |