Зав’яло щось незрозуміле на вікні, зав’яло впавши в твою чорну душу, твоє обличчя бачив я у тім вікні, сльозами промовляла ти: „Я буду” і я не витримав тоді що сам, що сам вес час я жити буду, твоїми сльозами воскресну я. Незрозуміле те що в’яне на вікні, твоїми сльозами хотів я вмити, щоб я воскрес як ти як я, щоб через біль у серці, я дійшов туди де кланялись всі люди ідолу німому. Туди де зір твоїх очей, він освятив одну з пісень скорботних. Сльозами й біллю я пройшов! Сльозами й біллю я напився! Тоді як плакала мені ти: „ Тебе я більше не побачу”. Зав’яло все на світі як вино, бо ми з тобой одні лишились, і серце моє разом із твоїм, воскресне знов як дві зорі на небі, щоб всім світили як тобі, той дивний шлях до серця мого.
|