Ми не знайомі з дитинства. І перший твій поцілунок був не зі мною. Навіть сто перший. І перший досвід ти отримав у ліжку з жінкою одруженою і набагато старшою за тебе. І перше розчарування трапилося не через мене. Типовий бабій, і ким же ти дозволиш мені бути у твоєму житті? Перша дівчина, до якої ти повернувся. Яку ти закохав у себе, а потім кинув. І знову повернув своїм коханням, але замість того веселого дівчиська ти отримав жахливого монстра, який роз’їдав твоє серце. А ти терпів. І терпиш. Надовго тебе так стане? Більше ніж півроку ти тримаєшся молодчинкою. - Якась мить вирішила всю нашу подальшу долю. - Мить? - Мить – і ми тепер будемо разом назавжди. Оптиміст. Хоча, чому я дивуюся? Всі блондини по своїй суті заядлі оптимісти. Так постаралася матінка-природа, щоб хоч якось компенсувати ваше занудство. - Не зарано робити такі прогнози? - Я кохаю тебе – і це головне. Наша мить тепер стане вічністю. Слова якоїсь чотирнадцятирічної соплячки, яка закохана у Валерія Харчишина чи Олександра Шовковського. - І з якої миті ти зрозумів, що хочеш бути зі мною? - Коли залишився один. Самотність – найкращий порадник. - Самотність – це лише відображення твого справжнього я, саме в ньому ми стаємо такими, якими є насправді… - Вважай це проявом егоїзму. Я ніколи не відпущу те, що по праву є моїм. Ти ба, як ми заговорили! Так і хочеться зашити твого огидного рота рожево-чорними нитками моєї самотності, щоб твій язик більше ніколи не міг так нагло брехати, а твоя совість навіки була заточена в твоїй вузькій душі. І я буду щаслива, і нарешті я зможу покохати тебе – без твоїх пустих слів та чужих мрій. - Я ніколи не буду твоєю. Я сама по собі. - Наївна дівчинка, тобі час вирости. Смішно чути ці слова від бездарного поета, який сидить на шиї у своєї матусі.
В ЦЮ САМУ ХВИЛИНУ МИ ДИХАЄМО, А Є ЛЮДИ, ЯКІ ЗАРАЗ ЗАДИХАЮТЬСЯ. ЗАРАЗ МИ НЕ ВІДВОДИМО ОДИН ВІД ОДНОГО ПОГЛЯД, А Є ХТОСЬ, ХТО В ЦЮ МИТЬ НАЗАВЖДИ ВТРАТИВ ЗІР. ЗАРАЗ МИ ГОРИМО В ПРИСТРАСТІ КОХАННЯ, А Є ТІ, ЧИЇ ТІЛА ЗГОРАЮТЬ В ОГНІ. ТИ МЕНЕ ПЯНИШ СОБОЮ І ОКРИЛЯЄШ, А ХТОСЬ ВТРАЧАЄ РОЗУМ ВІД ВИНА ЧИ НАВІТЬ ЖИТТЯ!.. ТИ В ЦЮ ХВИЛИНУ МОЯ, А ХТОСЬ В ЦЮ МИТЬ ОДИНОКИЙ… Я КАЖУ ТОБІ: «Я КОХАЮ ТЕБЕ!», А Є ДВОЄ, ЯКІ ЗАРАЗ РОЗХОДЯТЬСЯ НАЗАВЖДИ... Я ЦІНУЮ ЦЕ ЖИТТЯ, ЯКЕ ПОДАРУВАЛО МЕНІ ТЕБЕ, МОЄ ЩАСТЯ! АДЖЕ ВСЕ ХОРОШЕ, ЩО Є ЗАРАЗ, ПОВЯЗАНЕ ЛИШЕ З ТОБОЮ…
І я, як та зачарована героїня мультику, сиділа і не могла вимовити ні слова. Клятий сарказм раптово зник у невідомому напрямі, зрадниці-сльози виступали з очей і тікали у вільне плавання, а ти… ти посміхався і не відводив від мене погляду, проказуючи кожне слово віршу, немов якесь заклинання. А потім настала тиша. Тиша, яка роздирала мене на шматки і над кожним з них істерично насміхалася. А ти не розумів. Ти не розумів, чому мені зараз хочеться битися головою об стінку і нарешті розбити цей притон думок на кроваве месиво безглуздості. Я сиділа на підвіконні і тремтячими руками намагалася підпалити сигарету. Виходило це у мене, м'яко кажучи, не дуже. Ти відібрав запальничку і намагався допомогти мені. Через декілька хвилин ти знервовано викрикнув пару французьких слів і викинув її за вікно. Як експресивно! - Кидай курити – це дуже шкідливо. Таточко був би радий за те, що ти такий паїнька в справах здорового образу життя. Покажіть мені ще такого хлопчика, який би регулярно займався спортом та сексом, не пив і не курив, та заливав в своє тіло літрами цей бісовий чай з імбиром. Подружки заздрять, а я тихенько божеволію від думки, що я в тобі знайшла? Зануда. - Подумай про майбутнє. Будеш багато курити – будуть зелені діти. Ще один саркастичний закид в бік моїх звичок чи майбутніх нащадків – і ти труп, любчику! - Блондини з зеленою шкірою, - задумливо промовила я. Ти мало не похлинувся чаєм, який похапцем відхлебнув з чашки. - Що, думав злиняти від відповідальності? Всі ви мужики такі… - Та ні. Просто якось не очікувано… - Затям собі раз і назавжди: мої діти будуть вродою в мене... і розум також в мене. Від тебе вони візьмуть лише колір волосся і уміння пудрити мозок. В голові пронеслася думка, що зараз ти мені з усією дурі вріжеш. Зацідиш по обличчю так, що я гепнуся десь далеко-далеко попід стінкою. На твоєму місці я так і зробила би. Істеричка… Але ти лише поцілував мене і прошепотів: - Нам ще рано думати про дітей. Але ж ідіот! Сентиментальний дурник, і як я ще терплю ці твої викиди? І чому я ще досі з тобою? Ненавиджу, проте люблю. Люблю, хоча десь там за півкроку знаходжуся на стадії бажання задушити тебе голими руками. Від шаленого кохання. Як маніакальний палач, який з особливим тріпотінням відноситься до своєї тисячної жертви. Всі ми родом з дитинства. Всі наші страхи та мрії зароджуються там. Можливо, правда, що вся справа в миті. Саме вона і визначає наше подальше життя, і, хто знає, можливо, ми з самого нашого першого вдоху уже знали, що пришли в цей світ, щоб бути разом? - Ми не зустрічалися з тобою раніше, ні? - Можливо, у іншому житті…
П'ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ ТОМУ
Її поспіхом познайомили з цим неотесаним блондином, який захоплено розглядував оптичні ілюзії на своєму ноуті. Вона намагалася відвернути його увагу, та все марно. Він посьорбував чай з імбиром, і втикав в картинки, як заворожений. Богемний хлопчик з поглядом ягняти. Вона ще ніколи не одружувалася з такими. Уже в п’ять років у неї було вісім неофіційних шлюбів. Що ж, треба ризикнути. - Ти уже одружений? На мить, блондин звернув увагу на нав’язливу дівчинку, яку до нього підсадила його ще нав’язливіша матуся. - Ні. - Я теж. Вона кліпала своїми великими карими очима і на мить зашарілася. - Слухай, ти ж блодин... Гарний. Може, може ми одружимося? - Одружимося? Він прикрив ноут і від здивування обернувся по сторонам, чи ніхто не слухає їх розмов. - А що для цього треба зробити? - Ну, спочатку треба закохатися. Я тобі подобаюся? Хлопчина уважно оглянув її обличчя: цей довірливий погляд, напіввідкриті уста, ці два хвостики, які іскрилися своєю темнотою. У його мами не такий колір волосся, але від цього брюнетка сподобалася йому ще більше. - Думаю, що так. У тебе гарне волосся. - І ти мені подобаєшся. Отже, ми закохані. Тепер треба поцілуватися. - Як? - Я тебе навчу. Та його матуся була не в захваті від уроків юної кокетки і, ставши свідком першого поцілунку свого сина, вона з криками відсадила нагле дівчисько від блондина. Вона помахала йому рукою, і їх шляхи розійшлися на довгі чотирнадцять років. Він ще кілька хвилин дивився вслід, намагаючись зрозуміти, що ж таке коїлося на його серці? Через півгодини хлопчина знову погрузився у світ свого ноута, але згадки про цю дивну дівчинку залишилися з ним назавжди. Одна мить перекреслила все у його житті: у кожній подальшій дівчинці він шукав цю саму незнайомку з автобусу, з якою одружився ще в шість років.
Шкода, що ні він, ні вона цього уже не пам’ятають.
|