«Що таке віра?» - діда запитав, Складали сіно ми на косовиці. Дідусьо мій спочатку промовчав, Задумавсь і погладив, чось, копицю: «О, хлопче, віра - то святе! То те, що світом і людьми керує! Без віри - то людина пропаде І весь свій вік, усе життя змарнує, Бо лиш приходим ми в цей грішний світ, Лишень рождаємось - як вірити судилось, Що завтра сонце стане в цій порі, Що дощик впаде, як земля зпостилась. що пташка заспіває на вікні, Що зацвіте троянда на подвір*ї, Що всі страхи будуть лише у сні, Що сніг зійде весною на узгір*ї. Людина лише вірою й живе І в день наступний, і в своє майбутнє Ця віра їй добитися зове Й зробити щось у своїм житті путнє. То віра у батьківськую любов, То віра у святі Закони Божі, Вона бурлить у тобі, наче кров, Підкаже, що робити, хлопче, гоже. Найбільше віра, внучку, ожива, Коли ти сам її в душі тримаєш, Коли усякі новії діла Із вірою, що скінчиш, починаєш.
Отож, онучку, незважай на страх І не дивись на всякі перешкоди, Спитай у серця свого попервах, Бо серденько - то дзвін твого народу! Воно підкаже, що робити слід І як в собі ту віру укріпити, А з вірою і сам гірчак - то мід, І нізашО тебе вже не скорити!»
«Що таке віра?» - діда запитав, Складали сіно ми на косовиці. Дідусьо мій спочатку промовчав, Задумавсь і погладив, чось, копицю: «О, хлопче, віра - то святе! То те, що світом і людьми керує! Без віри - то людина пропаде І весь свій вік, усе життя змарнує, Бо лиш приходим ми в цей грішний світ, Лишень рождаємось - як вірити судилось, Що завтра сонце стане в цій порі, Що дощик впаде, як земля зпостилась. що пташка заспіває на вікні, Що зацвіте троянда на подвір*ї, Що всі страхи будуть лише у сні, Що сніг зійде весною на узгір*ї. Людина лише вірою й живе І в день наступний, і в своє майбутнє Ця віра їй добитися зове Й зробити щось у своїм житті путнє. То віра у батьківськую любов, То віра у святі Закони Божі, Вона бурлить у тобі, наче кров, Підкаже, що робити, хлопче, гоже. Найбільше віра, внучку, ожива, Коли ти сам її в душі тримаєш, Коли усякі новії діла Із вірою, що скінчиш, починаєш.
Отож, онучку, незважай на страх І не дивись на всякі перешкоди, Спитай у серця свого попервах, Бо серденько - то дзвін твого народу! Воно підкаже, що робити слід І як в собі ту віру укріпити, А з вірою і сам гірчак - то мід, І нізашО тебе вже не скорити!» |