Про прихід свій весна голосила Зелен сад рясно цвітом буяв. Зупинитись мене ти просила, Бо над прірвою вже я стояв.
Крокував по життю не розумно, Кожен крок віддаляв від мети. Все могло закінчитися сумно, Але вчасно з явилася ти
І мене від біди врятувала. Перекрила сумнівні шляхи. День і ніч спокій мій вартувала, Розганяючи геть всі страхи.
Ти немов оте світло в тунелі, Що побачить давно я хотів. Та раніше, під градом «шрапнелі», Я в гріховне провалля летів.
Поцілунком мене воскресила, Піднесла до небес з небуття. Бо кохання – великая сила – Повертає жагу до життя.
|