11
Дата 13/02/2009 11:52:25 | Тема: Бредовые
| Дивлюсь у вікно - ніч Відкриваю - чую цвіркотіння цикад Я замотую тебе у шарф і тягну за руку - у ніч Ти не розумієш але не пручаєшся Ми виходимо з темного затхлого під'їзду - прямуємо до поля Йдемо доріжкою - дихання рівне Я підіймаю очі - місяць у повні Моє дихання стає уривчастим я починаю нервово хапати повітря Твоя грудна клітка навпаки - плавно здіймається і опускається Ти дивишся прямо, очі у світлі місяця яскраво-зелені я врізаюсь тобі в долоню холодними синіми пальцями Ти повертаєш до мене голову і всміхаєшся... я здригаюсь, ти - звір, заплющую очі на декілька секунд, відкриваю - ти знов йдеш дивлячись перед себе... Звертаєш на поле, заходимо у високу траву Ти відпускаєш мою руку, час починає текти повільніше, ти граційно падаєш на траву мов на перину - я повторюю за тобою За 15 хвилин третя. Лежимо, вдивляємось у небо. Як ти змінився, невже змирився з моїми дивацтвами, ти казав, що в мене не всі вдома, але сьогодні ти повернувся - і наче вже нікого не чекаю... Місяць світить просто на мене, у чорних очах з'являються великі яскраві жовті плями, світло протікає далі і прорізає мозок. Моє тіло починає конвульсивно рухатись, в очах гра тіней, горло стискається. я знаходжу твою руку, стискаю так, що відчуваю, як по моїй починає стікати приторно тепла кров У голові - ти, із звіриним оскалом і зеленими очима, навколо тебе витають тіні, ти спокійно стоїш і всміхаєшся Мене трусить, мені холодно, все більше, більше, більше... Я відчуваю як кожна клітина мого мозку нервово пульсує задаючи такт тілу Твій сміх стає різким як удари медіатора, я відчуваю, що за мить обірвусь як перетягнена струна Звук лезом виривається з горла Різко схоплююсь, тремтячими руками намацую цигарки, закурюю - 3:01 В повітрі стійкий запах металу Дивлюсь на свої руки, відчуваю як стікають струмки крові. Струшую рукою - але там ні сліду Повертаюсь до тебе - тебе нема... Звісно нема, не було, тебе тут і не може бути... Підіймаю очі - місяць у повні...
---
|
|