"Шабаш на Юровій горі" (або суд над поетом Сохою)
Дата 05/10/2010 13:05:54 | Тема: Белые
| "Шабаш на Юровій горі"
(або суд над поетом Сохою)
Дійові особи:
1. Відьма Софронія – жінка похилого віку з тяжкою долею, яка змусила її стати відьмою;
2. Відьма Валентина – жінка Бальзаківського віку. Стала відьмою з власної натури;
3. Чорт Романте – молодий чоловік років 28-ми. Характер важкий. Не жонатий;
4. Чорт Хайм – старий єврей;
5. Сатана – гість з Гієни;
6. Знахар Ігор – чоловік міцної статури. Допомагає людям при злодіяннях відьом;
7. Соха – поет;
8. А також велика кількість грішників, відьом та інших прихильників Сатани, що прийшли на гору. Натовп. ...
Редактировано Администратором
Читать дальше "Шабаш на Юровій горі"
(або суд над поетом Сохою)
Дійові особи:
1. Відьма Софронія – жінка похилого віку з тяжкою долею, яка змусила її стати відьмою;
2. Відьма Валентина – жінка Бальзаківського віку. Стала відьмою з власної натури;
3. Чорт Романте – молодий чоловік років 28-ми. Характер важкий. Не жонатий;
4. Чорт Хайм – старий єврей;
5. Сатана – гість з Гієни;
6. Знахар Ігор – чоловік міцної статури. Допомагає людям при злодіяннях відьом;
7. Соха – поет;
8. А також велика кількість грішників, відьом та інших прихильників Сатани, що прийшли на гору. Натовп.
Дія перша.
Юрова гора. Ніч. Без десяти хвилин дванадцятої. З’являється відьма Софронія у білій кофтині, чорній спідниці, чорних капцях. З мітлою. Ще нікого немає. Починає голосно говорити сама із собою з сердечним надривом.
Відьма Софронія:
Я краще вмру, а ніж скорюся,
тому, хто праведно живе.
Не вірю в Бога! Не боюся
його Евангліє святе!
Лоскоче чорнотою втіха,
коли страждання бачу інших.
Солодшого немає гріха…
Нема гієни! Мук тих вічних.
І на ікони не молюся,
тяжкої долі відьма стара.
Не вірю в Бога! Не боюся!
На свою душу гріх узяла!
Звідкись прилітає відьма Валентина. Гола. Починається діалог.
Відьма Валентина:
Яка чудова ніч!!!
Нас двоє?
Привіт моя подруга люба!
Сьогодні біля цього дуба,
Романте суд вершити буде,
над тим
поетом,
над Сохою.
Він обіцяв мені багатства,
і одружитися зі мною.
Я б так хотіла піти в панство,
і бути вірною жоною…
перебиває відьма Софронія (насміхаючись):
Ну звісно…
скільки лиха злого,
йому ти встигла наробити.
Сім’я, кар’єра…
ще й до того
почав він безпробудно пити.
Відьма Валентина:
О вірно, вірно…
кажеш мудро.
Так.
Я сім’ю його розбила!
Життя його змінила круто,
пограла з ним і відпустила.
Згадай Франка «VIVERE MEMENTO!»,
тож пам’ятай, що ти живеш.
Відьма Софронія:
Стій! Що ти кажеш? Себто?
Сьогодні він тут буде теж?
Відьма Валентина:
Авжеж! Кажу авжеж!
Із-під землі з’являється чорт Романте. З ним поет Соха. Підходять до відьом.
Чорт Романте (різким басом):
Ну що мої служниці?
Все готово?
Де вогнище і ланцюги?
А лист від Сатани?
Обов’язково!!!
Починаються сходитись грішники, відьми а також інші прихильники Сатани, створюючи при цьому чималий натовп.
Відьма Валентина:
О, Сір! Ми все підготували!
Вже вогнище розводять грішники.
Ми все зробили, як Ви наказали.
За що ж його судитимуть?
Чорт Романте (з посмішкою):
Хм…
За віршики!
Він написав поему кляту
про Хайма!
Чули грішники?!
Соха (ледве чутно):
Якщо він чорт, то хай жиє
тією жизнію лукавою.
А все, що написав – моє!
Правоє!
Правоє!
Правоє!
Чорт Романте:
Но, но!
Чого голосиш юродивий?
Ми знаємо твої гріхи!
В життя прийшов не на віки,
поглянь на себе…
Ти весь сивий!
Навіщо так себе картати?
І душу знов таки ламати…
Ти вимоли собі прощення,
і поцілуй перстень руки,
у нашого владики
Сатани,
а ще проси собі учення.
Ось Він прийшов…
Не стій! Іди!
Дія друга (суд).
На горі з’являється Сатана. Грішники несуть трон, на я кому зображено «страшний суд». Він червоного кольору. Сатана одягнений у мантію з накидкою так, що обличчя його не видно, але очевидно, що воно має людську подобу. Суд розпочинається.
Сатана (голосно):
Романте!
О, мій слуга!
Ти вірний син Гієни – Трої!
Предстань перед судом
з Сохою,
і зачитай його вірша!
Його не вмерла ще душа,
а ми вже судимо з тобою!
Чорт Романте (поважно):
Учитель мій!
Я вірний син прокляття!
І бачив я багато «піснярів»!
Але такого….
Слухайте же браття
його віршів!
Розпочинає читати написану Сохою поему про чорта єврея Хайма.
Чорт Романте (виразно):
Тож я читаю:
У славнім граді, зветься Сміла
жиє єврей – старий чурбан.
Душа маленька в нього, сіра,
але ж він не останній пан.
Триклятих грошей
має він багато,
отак і душі йому продають.
Людей зневірених тут
ціле стадо,
до нього всі просити йдуть.
А що там кажуть забобони
у чорта грошей позичати?
Такі вони людські закони…
Чорт Романте (від себе):
Свої потрібно гроші мати!
Сатана (голосно):
Не зупиняйся, Романтеє!
Вже до кінця читай оце.
Хоч ядовите те слівце,
ти ж і судитимеш за це,
бо злодіяння то тяжкеє.
Не має більшого за слово,
йогова сила величезна.
І наша потойбічна мова
не так словесна.
Кажу чесно!
Чорт Романте:
Інтересно,
а сам він гроші
позичав у нього?
Відповідай же Ірод
правди й ліри.
Ти гроші позичав?
На що Соха йому сказав:
Соха:
Презлі, презренні дьяволята,
що ви вчинили тут за суд?
Я не боюся ваших пут,
бо в Бога вірую я свято.
Його найвищий суд!
Чорт Романте б’є кулаком по обличчю поета, той падає.
Натовп завмер. Сатана говорить.
Сатана (голосно):
Зірви, Романте, хрест із шиї,
цього мерзенного святця!
Забув про тебе Бог! Однині
ти грішник!
Як і всі в мерцях!
Романте виконує наказ господаря, зриває хреста срібного із шиї поета і жбурляє його на землю.
Чорт Романте:
Ми тут зібралися, щоб наказати,
щоби провчити молодця.
Господарю, тут має щось сказати
відьма оця.
Романте вказує на відьму Валентину, котра підійшла до чорта і шепнула йому щось на вухо.
Сатана (голосно):
А, це ти королево ночі?
Запалюєш в серцях вогонь.
У тебе злі і темні очі,
і за душою зле либонь.
Так говори ж чого хотіла,
вже час для свята підійшов.
Відьма Валентина:
Я запитати в нього хтіла
чи він в житті себе знайшов?
Хай нам розкаже, що то за робота…
писати віршики пусте.
І ще дізнатися б охота
чи серце Він знайшов своє?
Сатана (голосно):
Ти чуєш, мирянин? Небого!
Пред королевою
стань на коліна.
І розкажи…
Соха:
Про кого?
Є в мене муза рідна.
І це робота, праця, труд…
О, Ви, гієни злої діти.
Цей суд справжнісінький абсурд,
ну правду ж ніде діти.
Сатана до Романте:
Закуй його у кайдани міцні,
щоб не писав більше нічого.
Ось на! Тримай оці!
Я вкрав їх в Бога!
Відьма Валентина:
І дурень ти, Соха-поет.
Я жінкою твоєю бути хтіла.
З нас вийшов би такий дует,
але душа не чорна в тебе.
Біла!!!
Соха:
Багато лиха у житті я знав,
і я любив тебе, повір.
І те, що я колись казав,
забрати зараз я б хотів.
На твою вдачу ще знайдуться
мужі і куражі веселі.
Все! Відпустіть мене!
Де двері?
Сатана до Романте:
З гори його спустіть скореє…
суд виніс приговор:
«за злого умислу вірші,
за поневолення душі,
за слово Боже охрестить
прокляттям
і на розп’яття понести…»
Така мя воля! Нумо браття!
Романте (думає про себе):
Не дочитав поему кляту,
вже приговор готовий є.
Господар так спішить на свято,
що забуває геть усе…
Натовп підходить до Сохи, його хапають за руки й за ноги, несуть до схилу. З’являється чорт Хайм.
Чорт Хайм (звертаючись до Сатани):
Я запізнився, мій вельможе!
Пробач мені! Зухвальство може?
Я пам’ятаю імена
врагів своїх.
Соха там тоже.
Так дай вчинити суд над ним
о мій господарю!
Вельможе!!!
Сатана (голосно):
Постій, о Хайме дорогий!
Його несуть до схилу кручі.
Я приговор вже виніс свій…
Натовп повертається. Чорт Романте, відьма Валентина і Софронія підходять до Сатани і чорта Хайма і в три голоси говорять.
Чорт Романте, відьма Валентина і Софронія:
Все виконали, як ти наказав нам,
котився Він з гори Юрової!
До святкування ми готовії,
вже накривають столи там!
Сатана (голосно):
Ну добре, добре! Молодці!
Я вас нагороджу за це.
Несіть до столу лави
і стільці,
розпочинаємо уже!
Всі гості розсаджуються за столом. В голові стола сидить Сатана. П’ють, гуляють.
Дія третя (воскресіння).
Поет Соха приходить до тями рано вранці у якійсь кімнаті лежачи на полу. Вона світла, кругом ікони. Над ним схилився знахар Ігор. Викачує.
Знахар Ігор:
Ну, підіймайся вже поете,
та тілько не впади дивись.
З гори котився, кажеш, вниз?
Я вигнав з тебе зле те!
Соха підіймається. Озирається навкруги помічає на столі книгу «Слово Боже», запалені свічки . Сідає на стілець. Знахар також підіймається з колін сідає поруч. Говорять.
Знахар Ігор:
Давно це в тебе се случилось.
То дівка мабуть є така.
Не згадуй, що тобі наснилось,
позаду вже біда твоя!
Соха:
Ти, чоловіче, хто? І де я?
А сатана, а чорт Романте?
А відьми де?
Знахар Ігор:
Тобі було погано,
злеє.
Не згадуй слів таких
в моїй оселі.
І привезли тебе до мене чужі люди,
вже третій день труджуся над тобою!
Сходи до церкви,
сповідайся,
причастись
і добре буде.
Та зачини всі двері за собою.
Соха:
Так се був тілько сон жахливий?
О, боже! І таке буває!
Знахар Ігор:
Ступай Соха і будь щасливий!
Хай душу вже ніщо не крає!
Соха:
А як зовуть тебе спаситель?
Скажи, кому я маю дяку дати?
Чудова в тебе ся обитель,
що там казати…
Знахар Ігор:
Я Ігорем названий так!
Я знахар! Маю силу. Маю.
Людей багато я спасаю…
Соха:
Щебпак!
Мене ти врятував,
але лишився страх.
Знахар Ігор:
То не біда, то все збіжить,
я сам колись крізь це пройшов.
До Бога я один прийшов,
І Він сказав, що треба жить!
Вони підіймаються, виходять із хати на подвір’я. В дворі чисто до блиску. Сонце вже високо. Прощаються.
Знахар Ігор:
Ну що ж, бувай мій любий друже,
Живи, не забувай, прощай!
Соха:
Спасибі знахар,
зачекай!
Ти мудрий…
посовітуй муже.
Яким би далі йти життям?
Писати що? Про що? Як треба?
Я знаю думка є у тебе,
Чи дати жизнь
своїм словам?
Знахар Ігор:
Судити звісно я не буду,
але скажу простую річ.
Тобі талан Бог дав
ось в чому річ.
Так розкажи про все це люду!
КІНЕЦЬ
пьеса была написана на основе реальных событий.
персонажи живут среди нас.
любое совпадение вполне возможно.
|
|