Життя

Дата 03/11/2011 21:59:30 | Тема: Рассказы

Ця осінь відкрила очі.. Хіба сьогодні????????? Та ні… вже майже рік ти намагалася не чути і не бачити те, що кружляє так поруч.
Дивина подій. А з рештою, їх відсутність, допомагає збагнути дещо. Декілька місяців тому, було написано про один листок. Його порівняли з нашим життям. Таким кумедним та незбагненим. Ми живемо, як листочок на дереві. Чекаємо своєї черги злетіти кудись та намагатися підпорядковувати чиєсь або своє життя… А потім… Коли з цього нічого не вийшло, летимо далі… І знову натрапляємо на ті ж самі граблі. Ми кажемо собі: «Набридло. Поруч втома. Синці під очима. Висохлі сльози на щоках… Не допите вино. Не прочитана до кінця книга… Думок стільки, що не вистачає часу збагнути, що, взагалі коїться в голові. Та і нашо стільки пухнути від цього всього»… Можна собі повторювати ще, Бог зна шо, але ніхто не дасть відповіді на твої вічні питання.
Ця осінь щось підказує. Щось хоче розповісти чи шо… Щось вимагає від тебе. І знову втома здобула перемогу. Ти втомилася, дівчинко. Така доросла і така маленька. Та й очі твої покрилися снігом… Неможна так… Це змушує сум скоріше бігти по твоїх слідах… наздожене тебе та вкриє своїми гидкими поцілунками. Невже ти, така, симпатяга, заслужила саме це?!!! Думаю, що, ні.
Так важко…….. хотілося щось зробити. Щось таке, що оцінить та одна людина, якій, нажаль, все одно. Яка збудувала своє життя та нажаль, тобі майже нема в ньому місця. Ти не розумієш, ким ти є? Що відбувається? Чому іноді, здається, що серце поруч, поруч думки, бажання……….. Відчуття радості триває так мало… Сумно… Так мало посмішки та так забагато таємничості. Осінь малює на склі тиху печаль. За вікном майже ніч. Шепотіння гілок не чутно. Птахи полетіли кудись далеко від прикрощів холодного життя. Тільки навесні повернуться сюди.. А чи буде ця весна для тебе??? Чи розквітне твоя душа ще для когось? Чи зуміє заховати любов, яка не дозволяє доторкнутися…………… Відсутність подій змушує в котрий раз повертатися у минуле. Але……………………………………………….. ти не вмієш…… не можеш і не хочеш відпустити………….. ні…. Бо нема уявлення про життя без того……. Ти просто………ти просто …ти просто …………………………………………………дурепа… Живи собі… навчись знову жити……… навчись………. Приховуй себе.. себе ту, що знаєш лище ти….. приховуй від усіх, але головне, від тієї людини, якій майже байдуже що з тобою та з ким ти….. Бо вона вже з кимось… а ти……….. п’єш вино та намагаєшся малювати своєю фантазією якісь почуття до тебе.. це смішно.. Це сміх з присмаком солі…. Навчись жити……. Вчись….
Знову обійми думок заволоділи тобою……….. Хай йому грець. Чекай на свій ранок.. Може вже з самого раночку ти відчуєш весняне тепло??!! Та й сонячне проміння проб’ється крізь вітри та гілочки дерев… бачиш?!! Не так вже й страшно жити… Може все й вийде…. Можливо саме на це тобі вказує осінь. Можливо ще живе краплинка надії на щось гарне, гаряче та пристрасне.


Этот стих поступил с сайта Стихи поэтов современности
https://poets.com.ua

URL этой статьи:
https://poets.com.ua/modules/news/article.php?storyid=7960