Долго писал я свой толстый талмуд,
Выдержав стойко телесные муки.
Да, очень труден писательский труд -
Слишком большая нагрузка на руки!

1. Я тебя люблю, без тебя не могу
Я люблю тебя, без тебя ни куда
Я тебе не вру, я вообще не врал,
Я почти неформал, зато не нахал

А ты, вот, любишь меня или нет?
Ведь я люблю тебя больше шоколадный конфет

2. Я тебе пою деферамбы, и даже подарил цветок
И теперь быстрей бы нам бы, побыть вдвоем чуток
Я тебя поцелую и дотронусь к интиму рукой
И мы вместе стартуем и мы вместе с тобой..ой,

А ты очень, очень красива,
Я люблю тебя больше, чем пиво..

3. Мы ругались опять, мы ругались потом,
Ну и как тут назвать? \"Отношений потоп\"?
Ты сказала: \"Уйду\", утворила скандал
Нагоняла беду, разводила бедлам!

Там где грифиль там и стержень,
Уходи, тебя ни кто не держит!

4. А тебя я с тех пор, ни когда не видал
Да, и сам я как вор, вмиг куда-то пропал
Ах, а жить хорошо, да и жизнь хороша
Я куда-то ушел, ты куда-то ушла

А говорят, ты сейчас где-то в Польше,
И я понял, что конфеты и пиво я люблю больше!

Что за реплики? Что за бравада?
Время б чувствам податься уму!
Этой фальши мне больше не надо,
Дай мне просто побыть одному.

Утонуть в волнах яркого света,
Позабыть мыслей жуткую тьму,
Вылезая из жизни кювета,
Мне бы просто побыть одному.

И понять – это пыль серых буден,
От которой весь город в дыму,
Завтра этот рубеж позабудем,
Дай сегодня побыть одному…

Слава, слава докторам,
Санитаркам, фельдшерам,
Всем медсестрам, окулистам,
Акушерам, протезистам,
Стоматологам и лорам,
Славу мы поем всем хором.
Даже если кто здоров,
Жизнь ведь начал с докторов!
Их заботливые руки
Облегчали мамам муки,
Чтобы мы могли родиться.
Не дай Бог нам простудиться,
Подхватить бронхит иль грипп -
Сразу вспомним мы о них!
Вам про них расскажет каждый,
Как умелы и отважны;
Как окутают вниманьем,
Чтоб улучшить состоянье;
Как борясь за жизнь людей,
Забывают о своей.
Дали клятву Гиппократа,
Ей верны в работе свято.
Слава, слава докторам!
Низко кланяемся вам.

Страшный диагноз «Вы инвалид»
Словно жизнь вызов бросает:
Сдашься, сопьешься, зачем дальше жить?
Или же будешь бороться?

Хирург отсекает руки и ноги,
Болезни не дав разрастись.
Проснувшись после наркоза
Простыня, прогнувшись похожа на жизнь!

"Доктор скажи начистоту-
Голову тяжело, оторвать от подушки,
Ноги не чувствую их словно нет,
Или наркоз сковавший отходит"

Опуская глаза не в силах ответить,
Ему восемнадцать и жизнь впереди,
А он вот лежит без ног по колено...
Как же сказать, сынок потерпи!

Парнишка все понял прекрасно,
И в потолок взгляд перевел,
И даже не дернулись скулы
Лишь кулак крепче сомкнул.

Прошло много лет, после операции той
И доктор однажды в газете
Фото увидав, не поверил глазам
Чемпионом стал парнишка России!!!

Не сдался как многие!
Не запил с тоски!
А занялся спортом!
Чтоб боль превзойти!


(c) Михаил Ботов

ужгородському медичному присвячується...

Місце для куріння у обласній лікарні, стало місцем свободи
для студентів-медиків.
Воно стало багатофункціональним (наприклад місцем для викиду емоцій і т.д.).
Фармацевти 3-курсники сиділи на лавці і вже в котре обговорювали методи навчання у місцевому Вузі.
-... отже, - підсумовувала одна,- щоб зібрати потрібні на зимову сесію гроші, відкладати їх потрібно принаймні рік.
Лунає сміх, потім він стихає і кожен починає осмислювати гірку сторону сказаного.
Вона була звичайною сьогодні, хіба-що трохи невиспаною, стомленою.
Дивлячись на пошарпані стіни лікарні вона сказала: "А знаєте, якби лікар провозив мене по цьому дворику, приговорюючи, що в цій лікарні про мене попіклуються, що все в мене буде добре - я б йому не повірила!"
Знов задзвенів сміх.
Вона теж посміхнулась і поглянула на горобця під ногами, який порпався у купі соняшникового лушпиння і про себе відмітила рівень культури пацієнтів, перевела погляд на смітник, поряд з яким валялись недопалки і те саме подумала про студентів.
В голові виплив шматок вчорашніх подій: він, вона, кухня...
У них чергова серйозна розмова, стосунки дійшли до безглуздя: постійні чвари, купа божевільних слів і щовечора латання сердець.
Вони по-черзі демонстрували вибухи, останній був за нею, він замовк...
Вона бігала очима по стінах, оминаючи того, щоб потрапляти поглядом на нього.
А він мовчав.
Вона подивилась на годинник - він мовчав вже 5 хвилин, але здавалось пройшла година.
"Чому все так виходить, адже вони кохають один одного, що з ними..." - думала вона.
Годинник голосно цокав, вона здригнулася і перевела погляд на стелю, але годинник ніби закарбувався у неї на сітківці, стрілки глузливо пливли по циферблату видаючи нестерпне цокання, воно відлунювало в неї в голові, кров у її судинах пульсувала в такт...
в її голові все сильніше лунало "божеволію!!...".
Далі темні провулки, моторошні двори, під'їзд...
Неподалік від дівчат двоє санітарів везли прикрите білим простирадлом тіло.
- О! Новий матеріал для першокурсників!
Короткий смішок, вони встають і напрявляються до аудиторії, одна підходить і трусить заспану здавалось подругу.
- Ну що ти йдеш?
... виринає ніж, тремтячі руки, страх у його очах, гул у її вухах, спроба посміхнутись...
- О, Господи! Господи... я його вбила!