Рубрики
О проекте
Общение
Партнеры

Белые : "Шабаш на Юровій горі" (або суд над поетом Сохою)
Написал luzanovsky в 05/10/2010 13:05:54 (1337 прочтений) Стихи того же автора

"Шабаш на Юровій горі"


(або суд над поетом Сохою)




Дійові особи:




1. Відьма Софронія – жінка похилого віку з тяжкою долею, яка змусила її стати відьмою;



2. Відьма Валентина – жінка Бальзаківського віку. Стала відьмою з власної натури;



3. Чорт Романте – молодий чоловік років 28-ми. Характер важкий. Не жонатий;



4. Чорт Хайм – старий єврей;



5. Сатана – гість з Гієни;



6. Знахар Ігор – чоловік міцної статури. Допомагає людям при злодіяннях відьом;



7. Соха – поет;



8. А також велика кількість грішників, відьом та інших прихильників Сатани, що прийшли на гору. Натовп.
...


Редактировано Администратором

Читать дальше

"Шабаш на Юровій горі"


(або суд над поетом Сохою)




Дійові особи:




1. Відьма Софронія – жінка похилого віку з тяжкою долею, яка змусила її стати відьмою;



2. Відьма Валентина – жінка Бальзаківського віку. Стала відьмою з власної натури;



3. Чорт Романте – молодий чоловік років 28-ми. Характер важкий. Не жонатий;



4. Чорт Хайм – старий єврей;



5. Сатана – гість з Гієни;



6. Знахар Ігор – чоловік міцної статури. Допомагає людям при злодіяннях відьом;



7. Соха – поет;



8. А також велика кількість грішників, відьом та інших прихильників Сатани, що прийшли на гору. Натовп.



Дія перша.




Юрова гора. Ніч. Без десяти хвилин дванадцятої. З’являється відьма Софронія у білій кофтині, чорній спідниці, чорних капцях. З мітлою. Ще нікого немає. Починає голосно говорити сама із собою з сердечним надривом.



Відьма Софронія:



Я краще вмру, а ніж скорюся,

тому, хто праведно живе.

Не вірю в Бога! Не боюся

його Евангліє святе!

Лоскоче чорнотою втіха,

коли страждання бачу інших.

Солодшого немає гріха…

Нема гієни! Мук тих вічних.

І на ікони не молюся,

тяжкої долі відьма стара.

Не вірю в Бога! Не боюся!

На свою душу гріх узяла!



Звідкись прилітає відьма Валентина. Гола. Починається діалог.



Відьма Валентина:



Яка чудова ніч!!!

Нас двоє?

Привіт моя подруга люба!

Сьогодні біля цього дуба,

Романте суд вершити буде,

над тим

поетом,

над Сохою.

Він обіцяв мені багатства,

і одружитися зі мною.

Я б так хотіла піти в панство,

і бути вірною жоною…



перебиває відьма Софронія (насміхаючись):



Ну звісно…

скільки лиха злого,

йому ти встигла наробити.

Сім’я, кар’єра…

ще й до того

почав він безпробудно пити.



Відьма Валентина:



О вірно, вірно…

кажеш мудро.

Так.

Я сім’ю його розбила!

Життя його змінила круто,

пограла з ним і відпустила.

Згадай Франка «VIVERE MEMENTO!»,

тож пам’ятай, що ти живеш.



Відьма Софронія:



Стій! Що ти кажеш? Себто?

Сьогодні він тут буде теж?



Відьма Валентина:



Авжеж! Кажу авжеж!



Із-під землі з’являється чорт Романте. З ним поет Соха. Підходять до відьом.



Чорт Романте (різким басом):



Ну що мої служниці?

Все готово?

Де вогнище і ланцюги?

А лист від Сатани?

Обов’язково!!!



Починаються сходитись грішники, відьми а також інші прихильники Сатани, створюючи при цьому чималий натовп.



Відьма Валентина:



О, Сір! Ми все підготували!

Вже вогнище розводять грішники.

Ми все зробили, як Ви наказали.

За що ж його судитимуть?



Чорт Романте (з посмішкою):

Хм…

За віршики!



Він написав поему кляту

про Хайма!

Чули грішники?!



Соха (ледве чутно):



Якщо він чорт, то хай жиє

тією жизнію лукавою.

А все, що написав – моє!

Правоє!

Правоє!

Правоє!



Чорт Романте:



Но, но!

Чого голосиш юродивий?

Ми знаємо твої гріхи!

В життя прийшов не на віки,

поглянь на себе…

Ти весь сивий!

Навіщо так себе картати?

І душу знов таки ламати…

Ти вимоли собі прощення,

і поцілуй перстень руки,

у нашого владики

Сатани,

а ще проси собі учення.

Ось Він прийшов…

Не стій! Іди!



Дія друга (суд).




На горі з’являється Сатана. Грішники несуть трон, на я кому зображено «страшний суд». Він червоного кольору. Сатана одягнений у мантію з накидкою так, що обличчя його не видно, але очевидно, що воно має людську подобу. Суд розпочинається.



Сатана (голосно):



Романте!

О, мій слуга!

Ти вірний син Гієни – Трої!

Предстань перед судом

з Сохою,

і зачитай його вірша!

Його не вмерла ще душа,

а ми вже судимо з тобою!



Чорт Романте (поважно):



Учитель мій!

Я вірний син прокляття!

І бачив я багато «піснярів»!

Але такого….

Слухайте же браття

його віршів!



Розпочинає читати написану Сохою поему про чорта єврея Хайма.



Чорт Романте (виразно):



Тож я читаю:

У славнім граді, зветься Сміла

жиє єврей – старий чурбан.

Душа маленька в нього, сіра,

але ж він не останній пан.

Триклятих грошей

має він багато,

отак і душі йому продають.

Людей зневірених тут

ціле стадо,

до нього всі просити йдуть.

А що там кажуть забобони

у чорта грошей позичати?

Такі вони людські закони…



Чорт Романте (від себе):



Свої потрібно гроші мати!



Сатана (голосно):



Не зупиняйся, Романтеє!

Вже до кінця читай оце.

Хоч ядовите те слівце,

ти ж і судитимеш за це,

бо злодіяння то тяжкеє.

Не має більшого за слово,

йогова сила величезна.

І наша потойбічна мова

не так словесна.

Кажу чесно!



Чорт Романте:



Інтересно,

а сам він гроші

позичав у нього?

Відповідай же Ірод

правди й ліри.

Ти гроші позичав?



На що Соха йому сказав:



Соха:



Презлі, презренні дьяволята,

що ви вчинили тут за суд?

Я не боюся ваших пут,

бо в Бога вірую я свято.

Його найвищий суд!



Чорт Романте б’є кулаком по обличчю поета, той падає.

Натовп завмер. Сатана говорить.



Сатана (голосно):



Зірви, Романте, хрест із шиї,

цього мерзенного святця!

Забув про тебе Бог! Однині

ти грішник!

Як і всі в мерцях!



Романте виконує наказ господаря, зриває хреста срібного із шиї поета і жбурляє його на землю.



Чорт Романте:



Ми тут зібралися, щоб наказати,

щоби провчити молодця.

Господарю, тут має щось сказати

відьма оця.



Романте вказує на відьму Валентину, котра підійшла до чорта і шепнула йому щось на вухо.



Сатана (голосно):



А, це ти королево ночі?

Запалюєш в серцях вогонь.

У тебе злі і темні очі,

і за душою зле либонь.

Так говори ж чого хотіла,

вже час для свята підійшов.



Відьма Валентина:



Я запитати в нього хтіла

чи він в житті себе знайшов?

Хай нам розкаже, що то за робота…

писати віршики пусте.

І ще дізнатися б охота

чи серце Він знайшов своє?



Сатана (голосно):



Ти чуєш, мирянин? Небого!

Пред королевою

стань на коліна.

І розкажи…



Соха:



Про кого?

Є в мене муза рідна.

І це робота, праця, труд…

О, Ви, гієни злої діти.

Цей суд справжнісінький абсурд,

ну правду ж ніде діти.



Сатана до Романте:



Закуй його у кайдани міцні,

щоб не писав більше нічого.

Ось на! Тримай оці!

Я вкрав їх в Бога!



Відьма Валентина:



І дурень ти, Соха-поет.

Я жінкою твоєю бути хтіла.

З нас вийшов би такий дует,

але душа не чорна в тебе.

Біла!!!



Соха:



Багато лиха у житті я знав,

і я любив тебе, повір.

І те, що я колись казав,

забрати зараз я б хотів.

На твою вдачу ще знайдуться

мужі і куражі веселі.

Все! Відпустіть мене!

Де двері?



Сатана до Романте:



З гори його спустіть скореє…

суд виніс приговор:

«за злого умислу вірші,

за поневолення душі,

за слово Боже охрестить

прокляттям

і на розп’яття понести…»

Така мя воля! Нумо браття!



Романте (думає про себе):



Не дочитав поему кляту,

вже приговор готовий є.

Господар так спішить на свято,

що забуває геть усе…



Натовп підходить до Сохи, його хапають за руки й за ноги, несуть до схилу. З’являється чорт Хайм.



Чорт Хайм (звертаючись до Сатани):



Я запізнився, мій вельможе!

Пробач мені! Зухвальство може?

Я пам’ятаю імена

врагів своїх.

Соха там тоже.

Так дай вчинити суд над ним

о мій господарю!

Вельможе!!!



Сатана (голосно):



Постій, о Хайме дорогий!

Його несуть до схилу кручі.

Я приговор вже виніс свій…



Натовп повертається. Чорт Романте, відьма Валентина і Софронія підходять до Сатани і чорта Хайма і в три голоси говорять.



Чорт Романте, відьма Валентина і Софронія:



Все виконали, як ти наказав нам,

котився Він з гори Юрової!

До святкування ми готовії,

вже накривають столи там!



Сатана (голосно):



Ну добре, добре! Молодці!

Я вас нагороджу за це.

Несіть до столу лави

і стільці,

розпочинаємо уже!



Всі гості розсаджуються за столом. В голові стола сидить Сатана. П’ють, гуляють.



Дія третя (воскресіння).




Поет Соха приходить до тями рано вранці у якійсь кімнаті лежачи на полу. Вона світла, кругом ікони. Над ним схилився знахар Ігор. Викачує.



Знахар Ігор:



Ну, підіймайся вже поете,

та тілько не впади дивись.

З гори котився, кажеш, вниз?

Я вигнав з тебе зле те!



Соха підіймається. Озирається навкруги помічає на столі книгу «Слово Боже», запалені свічки . Сідає на стілець. Знахар також підіймається з колін сідає поруч. Говорять.



Знахар Ігор:



Давно це в тебе се случилось.

То дівка мабуть є така.

Не згадуй, що тобі наснилось,

позаду вже біда твоя!



Соха:



Ти, чоловіче, хто? І де я?

А сатана, а чорт Романте?

А відьми де?



Знахар Ігор:



Тобі було погано,

злеє.

Не згадуй слів таких

в моїй оселі.

І привезли тебе до мене чужі люди,

вже третій день труджуся над тобою!

Сходи до церкви,

сповідайся,

причастись

і добре буде.

Та зачини всі двері за собою.



Соха:



Так се був тілько сон жахливий?

О, боже! І таке буває!



Знахар Ігор:



Ступай Соха і будь щасливий!

Хай душу вже ніщо не крає!



Соха:



А як зовуть тебе спаситель?

Скажи, кому я маю дяку дати?

Чудова в тебе ся обитель,

що там казати…



Знахар Ігор:



Я Ігорем названий так!

Я знахар! Маю силу. Маю.

Людей багато я спасаю…



Соха:



Щебпак!

Мене ти врятував,

але лишився страх.



Знахар Ігор:



То не біда, то все збіжить,

я сам колись крізь це пройшов.

До Бога я один прийшов,

І Він сказав, що треба жить!



Вони підіймаються, виходять із хати на подвір’я. В дворі чисто до блиску. Сонце вже високо. Прощаються.



Знахар Ігор:



Ну що ж, бувай мій любий друже,

Живи, не забувай, прощай!



Соха:



Спасибі знахар,

зачекай!

Ти мудрий…

посовітуй муже.

Яким би далі йти життям?

Писати що? Про що? Як треба?

Я знаю думка є у тебе,

Чи дати жизнь

своїм словам?



Знахар Ігор:



Судити звісно я не буду,

але скажу простую річ.

Тобі талан Бог дав

ось в чому річ.

Так розкажи про все це люду!



КІНЕЦЬ








пьеса была написана на основе реальных событий.

персонажи живут среди нас.

любое совпадение вполне возможно.

Оценка: 10.00 (1 голос) - Оцените этот стих -


Другие стихи
01/11/2020 14:21:30 - Портреты юдиц с жасмином и алмазами
25/10/2020 15:36:55 - Портреты юдиц с вишнями и ядом
09/10/2020 14:16:14 - Портреты юдиц за чтением и в трауре
09/10/2020 11:25:07 - Если скучно - лист возьму, бумагу
02/10/2020 21:01:17 - Портреты юдиц за млечными столами
27/09/2020 9:00:16 - Верю в истину боли сердечной...
26/09/2020 15:18:13 - Портреты юдиц за винтажными декорациями
20/09/2020 16:07:48 - Портреты юдиц в эфирной лепнине
11/09/2020 12:42:58 - Портреты юдиц в нагорном сумраке
04/09/2020 12:20:12 - Портреты юдиц в диаментной цвети

Комментарии принадлежат их авторам. Мы не несем ответственности за их содержание.
Отправитель Нити



Original idea by Stoun. Design by ENVOY.name | YogaRadio - Жизнь в гармонии!

Поиск
Вход
Пользователь:

Пароль:

Запомнить

Забыли пароль?

Регистрация
Кто активен
23 пользователь(ей) активно (15 пользователь(ей) просматривают Наше творчество)

Участников: 0
Гостей: 23

далее...
Произведения